Співак Сергій Мироненко: «Мрію, аби хоча б одна з моїх пісень прожила десятиріччя, надихала цілі покоління»

Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із цікавою особистістю, молодим українським естрадним співаком Сергієм Мироненком. Вже за кілька місяців, а саме 24 вересня Сергій відправляється у Великий всеукраїнський тур під назвою «Мені все в ній подобається», який охопить п’ятнадцять міст нашою країни.

Трішки історії… Сергій Мироненко був учасником, фіналістом і переможцем багатьох музичних телепроєктів, серед яких «Шанс» та «Караоке на Майдані». Також саме Сергій Мироненко є першим українським виконавцем, що випустив пісню у 8D-форматі.

Спеціально для t1.ua Сергій відповів на кілька питань про свою творчість та плани на майбутнє.

Сергію, у якому віці ви зрозуміли, що хочете стати співаком?

У третьому класі я закохався у музику, а в четвертому вирішив навчитися грати на гітарі, щоб привернути увагу дівчат у дворі. Однак дуже швидко зрозумів, що гітара – не моє, а спів — те, чим я хочу займатися. Я почав розвивати вокал, їздити на конкурси від школи. Потім вступив до Національної капели бандуристів ім. Г.Майбороди і вирішив остаточно зв’язати своє життя із музикою. І жодного разу не пожалкував про цей вибір.

Розкажіть, хто був вашим кумиром у дитинстві?

Кумирів начебто і не було, але були артисти, що подобалися. Я обожнював концерти “Пісні року”, спостерігав за співаками, їхніми виступами і мріяв, що одного разу на сцені буду я.

Сергію, кого вважаєте вашим наставником?

На різних етапах життя – різні наставники. Наприклад, зараз для мене це моя команда. Кожен із них — професіонал у своїй сфері. Коли Кузьма Скрябін був живий, то однозначно він був для мене і наставником, і другом. Ми познайомились на проєкті «Шанс», а потім почали спілкуватися і виступати разом. Це була справжня людина, яка говорила тільки правду.

Також мене дуже підтримувала Наталя Могилевська, яка також була моїм наставником на проєкті «Шанс», за що я їй також вдячний.

Чи підтримували батьки ваш вибір?

Батьки, хоч і здивувалися моєму вибору, але підтримали його на всі 100 відсотків. Мене не питали, як багатьох у дитинстві, ким ти хочеш стати. Все було і так зрозуміло. Мама побачила, що я загорівся, і тому тільки підтримувала моє бажання стати артистом. Я й досі хвилююсь, коли виходжу на сцену. Бо кожен виступ, як перший. Я завжди переймаюсь, як відреагують люди, чи будуть співати разом – і це нормально для артиста. Інакше ти втрачаєш свій внутрішній вогонь, а без цього – співака не існує.

Сергію, чим ще ,окрім співу, ви займаєтесь?

Як і будь-який нормальний чоловік, я захоплююсь спортом. Полюбляю бігати та ходити на рибалку. Для мене це єдиний спосіб перемкнутися та перестати 24/7 думати про роботу. Також ходжу до спортивного клубу, бо артист завжди має бути у формі, коли виходить до людей. Можливо, мені не треба це говорити (посміхається), але я обожнюю відвідувати з друзями караоке.

Однак ніколи не співаю там власних пісень. Але навіть там встигаю похвилюватися, бо артист завжди залишається артистом, коли виходить до слухачів. Навіть, якщо це не великий майданчик, а затишна зала караоке-бару.

Який виступ став для вас поштовхом на велику сцену?

Мабуть, це участь у проєкті «Караоке на Майдані» – першому і одному з найрейтинговіших телешоу в Україні. Це було у 2003 чи 2004 році. Я дуже хотів позмагатися за звання кращого у цьому проєкті та побачити, чи дійсно там все по-справжньому, а людина з народу може перемогти. Ходив десь місяці три, але Ігор Кондратюк не звертав на мене уваги.

Я завжди знав, коли зйомки, і приходив о 6 ранку на Майдан, хоча самі зйомки починалися о 10.00. Всі хотіли співати – в нас дійсно талановита країна, тому і людей збиралося багато ще задовго до початку. І ось Кондратюк обирає мене, і я перемагаю. На той час якраз була перерва після першого сезону проєкта “Шанс”, в якому переміг Віталій Козловський. Тому мене запросили на наступний ефір, позмагатися за вихід у другий сезон «Шансу».

Так, я переміг вдруге в “Караоке на Майдані”, сів до лімузину і поїхав разом з Кузьмою Скрябіним та Наталею Могилевською готуватися до вечірнього виступу. Коли шоу вийшло в ефір, то я , як кажуть, прокинувся відомим. На мене звернули увагу в університеті, почали запрошувати на виступи. Перший тур з учасниками проєкту “Шанс” – це взагалі окрема історія. Багато виступів, емоцій, історій, вражень. Мені навіть доводилося тікати зі сцени, бо охоронці не витримували натовп людей, які хотіли отримати автограф чи фото. В одному місті нам навіть зламали двері автобуса. Відбувалось щось неймовірне. Але саме ці виступи допомогли мені зрозуміти, що музика – це моє назавжди.

Яка робоча обстановка для вас ідеальна?

Я люблю проводити час на студії, репетиціях. Справді, живу в музиці і мені не потрібно від неї відпочивати. Разом з музикантами та саундпродюсером ми постійно дискутуємо, як заспівати цю чи іншу пісню, чим здивувати слухачів тощо. Мабуть, творча атмосфера – і є найкращою для мене.

Сергію, чи часто вдається відпочити?

Зараз майже немає часу – увесь день спланований. Зранку приїжджаю до офісу, проводимо зібрання, готуємось до зйомок, робимо прямі ефіри для підписників. І, авжеж, репетиції, підготовка до великого всеукраїнського туру, тому відпочинемо згодом (посміхається).

Чи плануєте приїхати із концертом до міста Луцька?

Насправді, дуже-дуже хочемо приїхати! Я виступав у Луцьку кілька разів. Мені дуже сподобалося ваше місто, теплі і гостинні люди, для яких хочеться співати. Тому я залюбки приїду до Луцька, і зараз ми знаходимося на етапі планування концерту цьому дивовижному місті.

Про що зараз співаєте? Чи пишете пісні самостійно?

Про кохання, перш за все. Я співаю ті пісні, які мені близькі. Це продовження мого внутрішнього світу. І я завжди сам ретельно відбираю пісні. Якщо є хвилювання під час прослуховування, тоді це моє. Але, на жаль, я не пишу пісні самостійно. Колись спробував, але, на мою думку, співак має співати, а композитор і автор створювати пісні. Однак, я по-доброму заздрю людям, які виконують власні пісні.

Що Вас надихає? Події, люди, особливі відчуття? Про що хочеться співати?

Мене надихає музика і люди. Музика передає мої почуття, а люди діляться енергією. Я відчуваю енергетику людей — люблю позитивних та уникаю зустрічі з токсичними. Тому завжди відкритий до зустрічі і знайомства із щирими людьми, які надихають своїм прикладом та ставленням до життя. А співати хочу про справжнє, про життя, із сенсом. Мені не цікаві пісні на один день. Я мрію, аби хоча б одна з моїх пісень прожила десятиріччя, надихала цілі покоління.

Щоб люди під неї закохувались, грали весілля, проживали найщасливіші миті свого життя, співали разом із дітьми. Тому для мене робота з музичним матеріалом схожа на магію. Я проживаю кожну з пісень. І якщо ви послухаєте пісні «Одинокий гордий», «Зима» і «З тобою», то зрозумієте, що я маю на увазі.

Сергію, які очікування маєте щодо запланованого Всеукраїнського туру?

Я дуже чекаю на тур «Мне все в ней нравится», який мені довелося перенести через карантин. Я вже мрію про зустріч зі слухачами, повні зали, яким я подарую свою творчість. Я завжди виступаю вживу, без фонограми. Тому для мене концерти – це неймовірна енергія та натхнення, якими ми обмінюємося зі слухачами.

Я дуже багато працював на карантині і навіть записав перший український 8D-трек «Талая вода» разом із 3-кратним номінантом премії Grammy Лукою Претолезі. Впевнений, що восени люди побачать та почують результати плідної роботи, репетицій та те, як я скучив за нашими живими зустрічами. І, авжеж, я дуже хочу бути почутим.

На завершення нашої розмови, які поради ви можете дати співакам-початківцям?

Дуже багато людей думають, що досить просто бажання, аби стати співаком. Але цим потрібно жити – віддавати увесь час, постійно займатися, вдосконалюватися. Треба вірити у себе і збирати команду, яка вірить у тебе. В мене були різні ситуації. Я співав у ресторанах, їздив за кордон. З чогось треба було починати і набиратися досвіду. Потім в мене були і моменти депресії, і розчарувань, коли нічого не виходило. Було багато обіцянок, порад, несправжніх друзів, але завжди треба вчасно зібратися і перестати слухати всіх поспіль. Адже твоє серце тобі ніколи не зрадить.

Дякую за цікаву розмову, до зустрічі в Луцьку.

Фото з приватного архіву Сергія Мироненка

Розмовляла Тетяна Яцечко-Блаженко

 

Источник: t1.ua